Героїня спортивного січня

ПРИРЕЧЕНА НА ПЕРЕМОГИ

З досьє «ЗП». Марія ПОМАЗАН народилася 15 жовтня 1988 року в Запоріжжі. Студентка п’ятого курсу історичного факультету Запорізького національного університету. Захищає кольори Запорізького обласного центру інвалідного спорту «Інваспорт» і паралімпійської збірної України. Тренер – Тамара Едішерашвілі. Чемпіонка України серед спортсменів-інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату зі штовхання ядра і метання диска. Дворазова чемпіонка і рекордсменка світу з цих дисциплін (2011 р.). Майстер спорту України міжнародного класу.

Дитинство у Маші було нелегким. І не тільки тому, що дівчина народилася з такою страшною хворобою як дитячий церебральний параліч. Батьки розлучилися, коли їй не виповнилося й десяти років. Мати Лілія Анатоліївна змушена була самотужки виховувати двох доньок (сестра Дар’я на рік доросліша). Маша погано пам’ятає батька, пригадує тільки, що він був високого зросту, який вона успадкувала. Ще деякий час він  спілкувався з дітьми, а потім поїхав у «невідомому напрямку»… Втім, не виключено, що, коли ця блудна людина дізнається про спортивні досягнення  Маші, нагадає про себе.

Щодо наслідків ДЦП, можна вважати, що Бог певною мірою милував Машу: їй не доводиться користуватися милицями або палицею (дівчина лише трішки шкутильгає), не позначилася хвороба й на мовних можливостях дівчини. Однак, коли вона навчалася в гімназії юридичного профілю № 47, деякі школярі до неї ставилися зухвало, траплялося, й ображали. Маша ніколи не давала їм відсіч, намагалася уникати конфліктів, але ті роки залишили в  душі дівчини травму, і в неї ніколи не виникає бажання зустрітися з колишніми однокласниками..

— Щороку я проходила місячний курс реабілітації, — розповідає Маша. – У дитинстві лікарі радили мені плавати. Протягом чотирьох років я відвідувала басейн «Салют», де, до речі, займалася і Дар’я, якій до виконання нормативу кандидата в майстри спорту не вистачило секунди. А три роки тому, коли я проходила черговий огляд у медико-соціальній експертній комісії (МСЕК), мені порадили звернутися до обласного центру інвалідного спорту.  Обов’язки керівника цієї установи тоді виконувала Раїса Володимирівна Татаринова, яка посприяла, щоб я потрапила до Національного центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки й реабілітації інвалідів у Євпаторії. Цікаво, що свого часу Раїса Володимирівни займалася кульовою стрільбою, але саме вона розгледіла в мені потенційну метальницю. Завдяки їй я вже три роки тренуюся під орудою Тамари Володимирівни Едішерашвілі.

Після року наполегливих тренувань Марія Помазан дебютувала в літньому чемпіонаті України, і в останній спробі штовхнула ядро на 9 м 33 см, виборовши звання чемпіонки, а в секторі для метань диска завоювала «срібло». При цьому запоріжанка виконала обидва нормативи майстра спорту. Наскільки вона швидко прогресувала, свідчить той факт, що вже на зимовому чемпіонаті України Маша поліпшила свій власний результат у штовханні ядра на 27 см.

У квітні минулого року Марію Помазан було включено до складу паралімпійської збірної України. Та, аби  потрапити на чемпіонат світу, треба було на торішньому літньому чемпіонаті України виконати спеціальні нормативи «А» – штовхнути ядро на 10 м 20 см, а диск надіслати на 27-метрову позначку. Помазан впоралася із цим завданням, а в штовханні ядра навіть перевершила його – 10 м 56 см. Міжнародний дебют Марії відбувався у Чебоксарах, де вона брала участь у відкритому чемпіонаті Росії й у обох видах програми виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. Тож не дивно, що в рейтингу спортсменів-інвалідів Запорізької області за підсумками року вона посідала чільне місце.  

Чемпіонату світу в Новій Зеландії передували три навчально-тренувальні збори в Євпаторії  та заключний у спортивному манежі ВАТ «Запоріжсталь». У проміжках між ними Маші вдавалося бувати вдома не більше 5 – 6 днів.  До Крайстчьорчу, другого за величиною новозеландського міста, українська команда прибула наприкінці грудня, тож майбутня рекордсменка мала майже місяць на адаптацію й встигла призвичаїтися до легкоатлетичних секторів місцевого стадіону.

Цей чемпіонат світу був останнім великим міжнародним стартом перед Паралімпійськими іграми-2012, тож глядачі стали свідками вражаючих виступів спортсменів. Легкоатлети України стали восьмими за кількістю золотих медалей та шостими за загальною кількістю нагород. 27 нагород у доробку нашої паралімпійської збірної команди з легкої атлетики: 8 золотих,  10 срібних та 9 бронзових медалей.

Дві найвищі нагороди чемпіонату в активі Марії Помазан, яка при цьому встановила нові світові рекорди. У секторі для штовхання ядра наша землячка витримала жорстку конкуренцію з боку китайської спортсменки і в останній спробі обійшла її, надіславши металеву кулю на відстань 10 м 61 см. Яскравим акордом чемпіонату став блискучий виступ Маші у секторі для метань диска – 28 м 73 см, що перевищило світовий рекорд відразу три метри. Таким чином, запоріжанка завоювала для збірної України дві ліцензії на Паралімпійські ігри 2012 року, що відбудуться в Лондоні. Щоправда, ліцензії ці не іменні, а командні, тож Марії треба протягом двох років постійно підтримувати високий рівень готовності, аби потрапити на Ігри-2012.

—Маша, а коли ви вперше прийшли до Тамари Володимирівни на тренування, уявляли собі, що вже через три роки зможете досягти таких результатів? – запитую героїню цієї публікації.

—  Коли я приступила до тренувань, якраз розпочинався черговий олімпійський цикл. Багато що в мене тоді не виходило, та з часом опанувала техніку штовхання ядра і метання диска. А впевненість прийшла, коли на чемпіонаті України мені вдалося обійти дівчат, за плечима яких була участь в пекінській Паралімпіаді. Враховуючи інтенсивність занять, я сподівалася на високі результати в майбутньому, але не думала, що це  станеться так швидко. Нині ж моя мета – потрапити на лондонську Паралімпіаду й виграти там «золото» бодай в одному виді програми, приміром, у метанні диска. Хоча розумію, що переоцінювати свої можливості не варто, оскільки в Новій Зеландії не всі найсильніші метальниці світу виступали.  

— На які рубежі плануєте вийти у своїх видах легкоатлетичної програми?

— Гадаю, що у штовханні ядра зможу ще метр додати, а в метанні спису – три.  

— У вас із тренером цілковите взаєморозуміння?

— Я беззастережно виконую настанови Тамари Володимирівни. Ми розуміємось, та якщо в мене щось не виходить, або мені незручно, ми разом шукаємо компроміс, і тренер прислухається до моєї думки. На жаль, потрапити на чемпіонат світу їй не вдалося, і хоча в Новій Зеландії моїм куратором був старший тренер збірної України Олег Миколайович Соколовський, ми з Тамарою Володимирівною щодня спілкувалися за допомогою скайпу через Інтернет. Вона корегувала мої тренування, всіляко підтримувала психологічно, аби я не перегоріла до стартів.   

— Яка улюблена установка тренера?

— Тамара Володимирівна вимагає, щоб ми, її підопічні, ніколи не застосовували такі слова: «не можу», «не хочу», «не буду». Вона нас вчить, що навіть коли залишається одна спроба, шанс на перемогу є. Так у мене й вийшло на змаганнях зі штовхання ядра в Новій Зеландії.

— Маша, наскільки насичені тренувальні будні?

— Наша група тренується п’ять разів на тиждень. Тривалість кожного тренування – до трьох годин. Окрім спеціальним вправ зі снарядами – ядром і диском, велика увага приділяється фізичній підготовці: жим штанги лежачи, присідання з нею. Нині у Тамари Володимирівні нас п’ятеро. До складу паралімпійської збірної України, крім мене, також входить списометальник Олексій Пашков.

— Уявляю як важко поєднувати такий тренувальний режим із навчанням на стаціонарі університету. Часом «хвостів» немає?

— Протягом попередніх чотирьох років навчання – жодного боргу. А важко було лише в перший рік сполучання тренувань і навчання. Згодом втягнулася. І тепер уже для мене нормальне явище, коли я о восьмій ранку йду з дому (сім’я Помазан мешкає на Павло-Кічкасі), а повертаюся о дев’ятій вечора.

— Чия підтримка вам допомагає долати труднощі?

— Про тренера я казала. А ще – моя мама, невеличке коло друзів. Вони завжди знаходять потрібні слова.  

— Після закінчення університету чому плануєте себе присвятити?

— Наразі моя мета – закріпитися в паралімпійській збірній України. Поки є можливість, виступатиму. А в майбутньому, мабуть, буду тренером. Я хоча і навчаюся на історичному факультеті, тема моєї дипломної роботи – «Паралімпійський спорт у незалежній Україні». Торік моя курсова називалася «Розвиток дефлімпійського руху в Україні».

— Маша, а які у вас плани в особистому житті?

— Усі мої плани поки що обмежуються спортом і захистом диплому, який невдовзі на мене чекає. Якщо ви мали на увазі обранця мого серця, то я ще його не зустріла.

— І все-таки, які якості йому мають бути притаманні?

— Гадаю, цей хлопець буде зі спортивним характером, а мене розумітиме з першого погляду.

— Дякую за інтерв’ю! Хай вам щастить і переможних польотів ядра та диска!

Бесідував Аркадій КОПЕЛІОВИЧ.

Спартакіади

СОБІ – ЗАРЯД БАДЬОРОСТІ, УЧНЯМ -- ПРИКЛАД

Завершилася обласна спартакіада «Здоров’я» серед працівників ПТНЗ, яка має широку географію.

Цей захід обласне управління з фізичного виховання та спорту МОН України традиційно організовує під час зимових канікул. Нині до програми спартакіади входили змагання з чотирьох видів спорту - волейболу, настільного тенісу, шахів і шашок.

Найкраще до цих стартів підготувалися працівники Мелітопольського професійного ліцею. Світлана Дубовик виграла жіночий турнір з настільного тенісу, а її колега Василь Строкань переміг у змаганні шахістів. У жіночому шаховому турнірі звання переможниці виборола Зоя Закутіна (Запорізьке вище індустріально-політехнічне училище), а в суперечці чоловіків-тенісистів – викладач Дніпрорудненського професійного ліцею Валерій Гуменюк.

У змаганнях шашкістів найсильнішими були Костянтин Дерев’янко (Запорізький Правобережний професійний ліцей) і Оксана Бондаренко (Запорізьке ВПУ моди та стилю).

Та найбільші пристрасті розгорілися під час волейбольного турніру, в якому команди-учасниці виступали змішаними складами (чоловіки та жінки). У вирішальному матчі збірна Мелітопольського будівельного центру професійно-технічної освіти в умовах напруженого суперництва спромоглася взяти гору над викладачами Запорізького професійного ліцею. Цікаво, що у складах обох команд на ігровий майданчик виходили директори цих навчальних закладів Вячеслав Єременко та Ігор Линник. Тож не дивно, що й серед учнів найпопулярнішим видом спорту є волейбол.

ПОЧТИЛИ ПАМЯТЬ ЛЕГЕНДАРНОГО ГОЛКИПЕРА

Год назад перестало биться сердце заслуженного тренера СССР и Украины Валентина Цапенко. Почтить память легендарного вратаря, выдающегося тренера и ученого собрались друзья и близкие на Матвеевском кладбище, где он похоронен. 

Траурный митинг, посвященный памяти Валентина Александровича открыл президент ассоциации спортивных журналистов Запорожской области Аркадий Копелиович. О том, каким был в жизни Валентин Цапенко, рассказали директор гандбольного клуба «ZTR» Сергей Иванисов и директор гандбольной школы имени Лагутина Виктор Апанасенко.

Валентин Александрович Цапенко, родился 22 декабря 1938 года. Он - один из лучших вратарей советского гандбола 60-х годов. Участник чемпионатов мира 1964, 1967 годов. Провел в составе сборной СССР 62 игры. В составе легендарной команды «ЗАС»   Цапенко выступал на протяжении 12 сезонов. В 1964 году стал обладателем серебряной медали, в 1965 и 1968 – бронзовых наград чемпионатов СССР. Его грудь украшал знак «Почетный мастер спорта». Неоднократно на протяжении игровой карьеры Валентина признавали лучшим голкипером страны.

Тренерскую деятельность Валентин Цапенко начинал в родном «Запорожалюминстрое» в качестве директора детско-юношеской спортивной школы. В течение 17-ти лет, вплоть до развала СССР, Валентин Александрович работал с вратарями сборных команд страны. Он помогал совершенствовать свое мастерство таким голкиперам, как Николай Томин, Михаил Ищенко, Александр Шипенко, Николай Жуков и многим другим. Сборная СССР в те годы завоевала «золото» Олимпиад в Монреале и Сеуле, «серебро» Игр-80 в Москве, титул сильнейшей команды мира в 1982 году...

Многолетний труд тренера вратарей был по достоинству оценен. В 1977 году ему присвоили звание заслуженного тренера республики, пять лет спустя – заслуженного тренера СССР, награжден медалью «За трудовое отличие». Работоспособность этого человека поражала. Он был твердо убежден, что большой спорт требует и немалых знаний, особенно от тренера, и считал необходимым для себя окончить аспирантуру при Киевском институте физкультуры.

Успешно защитившись в 1992 году, Валентин Александрович стал кандидатом педагогических наук. Валентин Александрович работал главным тренером мужской команды ЗИИ, возглавлял учебно-спортивный отдел областного спортклуба «Гарт», тренировал голкиперов женского клуба «Мотор», а с 2000 года всецело посвятил себя научной работе и подготовке спортивных кадров на кафедре спортивных игр Запорожского национального университета. В последние годы жизни Валентин Цапенко являлся профессором кафедры управления физической культурой и спортом ЗНТУ.

Плавання

Передноворічні здобутки студентів ЗНТУ

Спортсмени двадцяти вузів взяли участь у ІІ спортивних іграх України серед вищих навчальних закладів ІІІ – ІV рівнів акредитації, що проходили в дніпродзержинському басейні «МіКомп».

У командному заліку серед технічних вузів перемогу святкували студенти Запорізького національного технічного університету (тренер – Юрій Журавльов). В особистому заліку дві золоті нагороди -- на дистанціях 100 і 200 м плавання на спині -- завоював пятикурсник факультету ууправління фізичною культурою та спортом Андрій Нікішенко, котрий був третім на 50-метрівці. Його співкурсниця Любов Король виборола першість у плаванні на 100 м брасом. «Бронза» в активі студентки четвертого курсу Анастасії Погорельцевої (400 м комплексного плавання). Підготував студентів до цих змагань Заслужений тренер України Іван Проскура. 

Ювілеї

Альма-матер аграріїв
Того грудневого дня усі шляхи в Оріхові вели до сільськогосподарського технікуму, який відзначав своє 90-річчя.

Численні гості, переважна більшість з яких – випускники цього навчального закладу починаючи з 50-х років, почали прибувати зранку. Вони знайомилися з сучасною матеріально-технічною базою технікуму, відвідали виставки технічної та художньої творчості студентів і методичної роботи викладачів. А ближче до півдня довжелезна колона співробітників , гостей і студентів з прапором технікуму під мідь духового оркестру вирушила до оновленого районного Будинку культури, де відбулися врочисті збори та святковий концерт, присвячений знаменній даті.

Не можемо обмежитися коротенькою інформацію про цей захід, а тому наведемо кілька цікавих фактів. Якщо в 1920 році, коли на базі жіночої гімназії було створено агротехнічну профшколу, що мала два відділення – технічне й економічне, педагогічний колектив складався з 15 викладачів, то нині навчальний процес у технікумі забезпечують 57 викладачів та 11 майстрів виробничого навчання.

Знаменним для навчального закладу був 1958 рік. Тоді відбудували зруйнований під час війни головний корпус, ввели в дію новий 
триповерховий навчальний корпус, а також приєднали до технікуму школу 
рільників. Основу ж нинішньої матеріальної бази було закладено в 70 – 80-х роках минулого століття, коли були збудовані ще один навчальний корпус, гуртожитки, виробничі майстерні, машинний двір, обладнані нові кабінети 
та лабораторії.

Спортивна база технікуму вважається однією з найкращих в області: три спортивні зали (ігровий, борцівський та важкоатлетичний), відновлювальний центр, відкриті майданчики. Керівником фізичного виховання тут працює один із авторитетніших в Запорізькій області фахівців Володимир Дандик. Серед випускників технікуму – тренер футбольної команди «Металург» Андрій Глущенко, чемпіон і рекордсмен світу з гирьового спорту Дмитро Єщенко, неодноразовий призер чемпіонатів Європи та світу з класичного бодібілдингу, а нині тренер збірної України з фітнесу Сергій Клепчев, член збірної України з фут залу Валерій Легчанов, чемпіон України в естафетному бігу 4х100 м Сергій Костенко.

Сьогодні у рейтингу з організації методичної роботи колектив ОСГТ, який позаторік очолив Віктор Наранович, серед 119 аграрних вищих навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації посідає 24-е місце, а відділення «Механізація сільського господарства» входить до десятки кращих в Україні.

Головне ж – зі стін оріхівської кузні сільськогосподарських кадрів за час її існування вийшли майже 20 тисяч фахівців, чимало з яких стали відомими не тільки на Запоріжжі людьми. Досить назвати вченого-економіста, лауреата Державної премії СРСР, академіка М. П. Федоренка, двічі Героя Соціалістичної 
Праці І. Я. Блудова, Героїв Соціалістичної Праці О. В. Георгієва і Г. П. Ададурову, генерал-майорів І. А. Печерея та М. В. Бондаренка, генерал-полковника І. В. Штанька, колишнього генерального директора «АвтоЗАЗу» С. І. Кравчуна, депутата Верховної Ради України І скликання, заслуженого економіста України О. Ф. Білоусенка, заслужених раціоналізаторів України О. П. Попова, В. І. Нарановича та багатьох інших.

Серед тих, хто того святкового дня вітав рідний технікум з ювілеєм, вручав відзнаки і подарунки, теж чимало випускників цього навчального закладу: голова Оріхівської райдержадміністрації Віктор Ємельяненко, генеральний директор ТОВ «Агротех», депутат обласної ради Геннадій Марич, заступник голови апеляційного суду Запорізької області Сергій Гриценко, головний інженер Нікітського ботанічного саду Юрій Кравченко, тренер запорізької футбольної команди «Металург» Андрій Глущенко та інші.

У врочистостях з нагоди відзначення 90-річчя Оріхівського сільськогосподарського технікуму взяв участь заступник голови-керівник апарату облдержадміністрації Станіслав Лимарчук, який від імені голови ОДА Бориса Петрова привітав педагогічний колектив закладу та студентську молодь зі знаковим святом.

Прибули привітати своїх колег голова ради директорів навчальних  закладів Запорізької області I-II рівнів акредитації, директор Запорізького педагогічного коледжу Олександр Мельник, ректор Запорізького національного університету Сергій Тимченко, проректор Таврійського державного  агротехнологічного університету Ігор Халіман, директор Запорізького інституту імені гетьмана Сагайдачного Міжрегіональної академії і управління персоналом Сергій Брильов, колеги з аграрних закладів нашої області.

Окрасою свята стали виступи учасників художньої самодіяльності технікуму та гостей – танцювального ансамблю Таврійського державного агротехнологічного університету.

Поспілкуватися з директором технікуму Віктором Нарановичем було вкрай важко, оскільки він весь час приділяв увагу гостям, але невеличке експрес-інтервю для «Запорізької правди» він погодився дати.

- Я працюю в технікумі з 1981 року. Розпочинав свій трудовий шлях на  посаді заступника начальника навчально-виробничих майстерень, потім був лаборантом, завідувачем студентським клубом, секретарем комітету комсомолу, заступником директора з адміністративно-господарської частини.

- У ювілеї не прийнято казати про проблеми, але ж вони, мабуть, є?

- Так. Наш технікум має в постійному користуванні 475 гектарів землі й 434 гектари сільськогосподарських угідь за орендованими паями. Та якщо прибуток будь-якого сільськогосподарського підприємства йде на його розвиток, то ми десь півмільйона зароблених нами гривень сплачуємо в районний бюджет – податок на додану вартість. А нам, між іншим, треба розширювати лабораторну базу. Якщо ми хочемо конкурувати з іншими навчальними закладами, що готують фахівців для нашої галузі, наші студенти мають освоювати сучасні імпортні техніку і обладнання, які зараз використовують провідні фермерські господарства. А для придбання такої техніки й обладнання потрібні чималі кошти.

- Контингент студентів технікуму не обмежується молоддю з нашої області?

- Авжеж, ні. Географія випускників охоплює Київщину, Луганщину, Донеччину, Автономну Республіку Крим, Закарпаття, інші регіони України. Це свідчення того, що наш технікум – один із провідних навчальних закладів, у чому я бачу заслугу всіх поколінь викладачів, працівників, студентів.

- Сьогодні можна було переконатися, що у вашому технікумі чудова художня самодіяльність, а особисто про Вас кажуть, що можете скласти конкуренцію столичному ректору Михайлу Поплавському.

- Тільки трішки…

- Ваша улюблена пісня?

- «Росте черешня в мами на городі».

А завершити оповідь про технікум-ювіляр, мабуть, доречно рядками з його гімну:

«Покличуть студента великі дороги

В життя на чотири світи,

Та в серці назавжди твої педагоги

І юності роки, і ти!»

На фото: вітальну адресу директорові технікуму Віктору Нарановичу вручає заступник голови облдержадміністрації Станіслав Лимарчук; виступають учасники художньої самодіяльності Оріхівського сільгосптехнікуму. 

Інваспорт

Вони не відчували себе обділеними

Світ не без добрих людей. Цю істину ствердило керівництво ВАТ «Запоріжалюмінбуд», надавши минулої середи свій чудовий Палац спорту в розпорядження  вихованців 21 школи-інтернату нашої області. Вони стали учасниками традиційного спортивно-розважального свята «Разом ми сильніші, разом – веселіше!», яке з нагоди Міжнародного дня людей з особливими потребами організували управління освіти і науки облдержадміністрації, обласний центр інвалідного спорту «Інваспорт» і обласне управління з фізвиховання та спорту МОН України. З обов’язками головного арбітра змагань чудово впоралася завідувачка кафедри фізичної культури та спорту Запорізької обласної академії післядипломної педагогічної освіти Олена Аксьонова.

Під час врочистого відкриття заходу учасників вітали начальник обласного управління з фізичного виховання та спорту МОН України Микола Авраменко і депутат Запорізької міської ради Денис П’ятигорець, який вручив сертифікат на 6 тисяч гривень від Партії Регіонів директорові ДЮСШ інвалідного спорту Дмитру Перепльотчикову для придбання 16 комплектів спортивної форми.   

Подібні свята вже мають свою історію, й нинішнє – вже четверте за ліком. Втім, є одна відмінність: учителям фізкультури шкіл-інтернатів уперше було запропоновано розробити умови і правила двох ігор-естафет з орієнтацією на програмні вимоги певного навчального закладу. Саме з цих ігор-естафет і було складено програму свята. Команди-учасниці, кожна з яких була укомплектована чотирма хлопцями і чотирма дівчатами віком від 8 до 17 років, були розподілені на три підгрупи відповідно до категорій навчальних закладів.

Звичайно, головна мета заходу – участь цих обділених увагою батьків або здоровям дітей у масових змаганнях. Втім, спортивний характер теж мав місце, тим більше, що переважно хлопці та дівчата демонстрували таку швидкість, реакцію й прагнення перемоги, що їх не можна було не відзначити. Призери у кожній групі отримали грамоти та олімпійські щоденники, а п’ятеро найменших   учасників – спеціальні призи від Партії Регіонів.

Залишається назвати переможців у трьох підгрупах. Це – команди Матвіївської загальноосвітньої школи-інтернату, Василівської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату України для дітей із вадами розумового розвитку, Камянської спеціальної загальноосвітньої санаторної школи-інтернату для слабочуючих і пізнооглухлих дітей.  

На думку вчителя фізкультури Новомиколаївської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату для дітей з важкими вадами мовлення Артема Зоріна, подібні свята є чудовою популяризацією спорту, заняття яким корисні, доступні й приносять велику користь будь-якій дитині.

- Раніше я працював у загальноосвітній школі, а з цим контингентом учнів – уже другий рік, - каже Артем Володимирович, - і дійшов висновку, що мої нинішні підопічні у фізичному розвитку анічим не поступаються здоровим дітям. Готуючись до поїздки до Запоріжжя, ми провели в себе рухливі ігри-естафети на зразок «Веселих стартів», у яких взяли участь учні усіх класів – від першого до десятого. Та й взагалі спортивні ігри є основною складовою наших уроків фізкультури.