пʼятниця, 4 березня 2011 р.

Героїня спортивного січня

ПРИРЕЧЕНА НА ПЕРЕМОГИ
З досьє «ЗП». Марія ПОМАЗАН народилася 15 жовтня 1988 року в Запоріжжі. Студентка п’ятого курсу історичного факультету Запорізького національного університету. Захищає кольори Запорізького обласного центру інвалідного спорту «Інваспорт» і паралімпійської збірної України. Тренер – Тамара Едішерашвілі. Чемпіонка України серед спортсменів-інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату зі штовхання ядра і метання диска. Дворазова чемпіонка і рекордсменка світу з цих дисциплін (2011 р.). Майстер спорту України міжнародного класу.

Дитинство у Маші було нелегким. І не тільки тому, що дівчина народилася з такою страшною хворобою як дитячий церебральний параліч. Батьки розлучилися, коли їй не виповнилося й десяти років. Мати Лілія Анатоліївна змушена була самотужки виховувати двох доньок (сестра Дар’я на рік доросліша). Маша погано пам’ятає батька, пригадує тільки, що він був високого зросту, який вона успадкувала. Ще деякий час він  спілкувався з дітьми, а потім поїхав у «невідомому напрямку»… Втім, не виключено, що, коли ця блудна людина дізнається про спортивні досягнення  Маші, нагадає про себе.
Щодо наслідків ДЦП, можна вважати, що Бог певною мірою милував Машу: їй не доводиться користуватися милицями або палицею (дівчина лише трішки шкутильгає), не позначилася хвороба й на мовних можливостях дівчини. Однак, коли вона навчалася в гімназії юридичного профілю № 47, деякі школярі до неї ставилися зухвало, траплялося, й ображали. Маша ніколи не давала їм відсіч, намагалася уникати конфліктів, але ті роки залишили в  душі дівчини травму, і в неї ніколи не виникає бажання зустрітися з колишніми однокласниками..
— Щороку я проходила місячний курс реабілітації, — розповідає Маша. – У дитинстві лікарі радили мені плавати. Протягом чотирьох років я відвідувала басейн «Салют», де, до речі, займалася і Дар’я, якій до виконання нормативу кандидата в майстри спорту не вистачило секунди. А три роки тому, коли я проходила черговий огляд у медико-соціальній експертній комісії (МСЕК), мені порадили звернутися до обласного центру інвалідного спорту.  Обов’язки керівника цієї установи тоді виконувала Раїса Володимирівна Татаринова, яка посприяла, щоб я потрапила до Національного центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки й реабілітації інвалідів у Євпаторії. Цікаво, що свого часу Раїса Володимирівни займалася кульовою стрільбою, але саме вона розгледіла в мені потенційну метальницю. Завдяки їй я вже три роки тренуюся під орудою Тамари Володимирівни Едішерашвілі.
Після року наполегливих тренувань Марія Помазан дебютувала в літньому чемпіонаті України, і в останній спробі штовхнула ядро на 9 м 33 см, виборовши звання чемпіонки, а в секторі для метань диска завоювала «срібло». При цьому запоріжанка виконала обидва нормативи майстра спорту. Наскільки вона швидко прогресувала, свідчить той факт, що вже на зимовому чемпіонаті України Маша поліпшила свій власний результат у штовханні ядра на 27 см.
У квітні минулого року Марію Помазан було включено до складу паралімпійської збірної України. Та, аби  потрапити на чемпіонат світу, треба було на торішньому літньому чемпіонаті України виконати спеціальні нормативи «А» – штовхнути ядро на 10 м 20 см, а диск надіслати на 27-метрову позначку. Помазан впоралася із цим завданням, а в штовханні ядра навіть перевершила його – 10 м 56 см. Міжнародний дебют Марії відбувався у Чебоксарах, де вона брала участь у відкритому чемпіонаті Росії й у обох видах програми виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. Тож не дивно, що в рейтингу спортсменів-інвалідів Запорізької області за підсумками року вона посідала чільне місце.  
Чемпіонату світу в Новій Зеландії передували три навчально-тренувальні збори в Євпаторії  та заключний у спортивному манежі ВАТ «Запоріжсталь». У проміжках між ними Маші вдавалося бувати вдома не більше 5 – 6 днів.  До Крайстчьорчу, другого за величиною новозеландського міста, українська команда прибула наприкінці грудня, тож майбутня рекордсменка мала майже місяць на адаптацію й встигла призвичаїтися до легкоатлетичних секторів місцевого стадіону.
Цей чемпіонат світу був останнім великим міжнародним стартом перед Паралімпійськими іграми-2012, тож глядачі стали свідками вражаючих виступів спортсменів. Легкоатлети України стали восьмими за кількістю золотих медалей та шостими за загальною кількістю нагород. 27 нагород у доробку нашої паралімпійської збірної команди з легкої атлетики: 8 золотих,  10 срібних та 9 бронзових медалей.
Дві найвищі нагороди чемпіонату в активі Марії Помазан, яка при цьому встановила нові світові рекорди. У секторі для штовхання ядра наша землячка витримала жорстку конкуренцію з боку китайської спортсменки і в останній спробі обійшла її, надіславши металеву кулю на відстань 10 м 61 см. Яскравим акордом чемпіонату став блискучий виступ Маші у секторі для метань диска – 28 м 73 см, що перевищило світовий рекорд відразу три метри. Таким чином, запоріжанка завоювала для збірної України дві ліцензії на Паралімпійські ігри 2012 року, що відбудуться в Лондоні. Щоправда, ліцензії ці не іменні, а командні, тож Марії треба протягом двох років постійно підтримувати високий рівень готовності, аби потрапити на Ігри-2012.
—Маша, а коли ви вперше прийшли до Тамари Володимирівни на тренування, уявляли собі, що вже через три роки зможете досягти таких результатів? – запитую героїню цієї публікації.
—  Коли я приступила до тренувань, якраз розпочинався черговий олімпійський цикл. Багато що в мене тоді не виходило, та з часом опанувала техніку штовхання ядра і метання диска. А впевненість прийшла, коли на чемпіонаті України мені вдалося обійти дівчат, за плечима яких була участь в пекінській Паралімпіаді. Враховуючи інтенсивність занять, я сподівалася на високі результати в майбутньому, але не думала, що це  станеться так швидко. Нині ж моя мета – потрапити на лондонську Паралімпіаду й виграти там «золото» бодай в одному виді програми, приміром, у метанні диска. Хоча розумію, що переоцінювати свої можливості не варто, оскільки в Новій Зеландії не всі найсильніші метальниці світу виступали.  
— На які рубежі плануєте вийти у своїх видах легкоатлетичної програми?
— Гадаю, що у штовханні ядра зможу ще метр додати, а в метанні спису – три.  
— У вас із тренером цілковите взаєморозуміння?
— Я беззастережно виконую настанови Тамари Володимирівни. Ми розуміємось, та якщо в мене щось не виходить, або мені незручно, ми разом шукаємо компроміс, і тренер прислухається до моєї думки. На жаль, потрапити на чемпіонат світу їй не вдалося, і хоча в Новій Зеландії моїм куратором був старший тренер збірної України Олег Миколайович Соколовський, ми з Тамарою Володимирівною щодня спілкувалися за допомогою скайпу через Інтернет. Вона корегувала мої тренування, всіляко підтримувала психологічно, аби я не перегоріла до стартів.   
— Яка улюблена установка тренера?
— Тамара Володимирівна вимагає, щоб ми, її підопічні, ніколи не застосовували такі слова: «не можу», «не хочу», «не буду». Вона нас вчить, що навіть коли залишається одна спроба, шанс на перемогу є. Так у мене й вийшло на змаганнях зі штовхання ядра в Новій Зеландії.
— Маша, наскільки насичені тренувальні будні?
— Наша група тренується п’ять разів на тиждень. Тривалість кожного тренування – до трьох годин. Окрім спеціальним вправ зі снарядами – ядром і диском, велика увага приділяється фізичній підготовці: жим штанги лежачи, присідання з нею. Нині у Тамари Володимирівні нас п’ятеро. До складу паралімпійської збірної України, крім мене, також входить списометальник Олексій Пашков.
— Уявляю як важко поєднувати такий тренувальний режим із навчанням на стаціонарі університету. Часом «хвостів» немає?
— Протягом попередніх чотирьох років навчання – жодного боргу. А важко було лише в перший рік сполучання тренувань і навчання. Згодом втягнулася. І тепер уже для мене нормальне явище, коли я о восьмій ранку йду з дому (сім’я Помазан мешкає на Павло-Кічкасі), а повертаюся о дев’ятій вечора.
— Чия підтримка вам допомагає долати труднощі?
— Про тренера я казала. А ще – моя мама, невеличке коло друзів. Вони завжди знаходять потрібні слова.  
— Після закінчення університету чому плануєте себе присвятити?
— Наразі моя мета – закріпитися в паралімпійській збірній України. Поки є можливість, виступатиму. А в майбутньому, мабуть, буду тренером. Я хоча і навчаюся на історичному факультеті, тема моєї дипломної роботи – «Паралімпійський спорт у незалежній Україні». Торік моя курсова називалася «Розвиток дефлімпійського руху в Україні».
— Маша, а які у вас плани в особистому житті?
— Усі мої плани поки що обмежуються спортом і захистом диплому, який невдовзі на мене чекає. Якщо ви мали на увазі обранця мого серця, то я ще його не зустріла.
— І все-таки, які якості йому мають бути притаманні?
— Гадаю, цей хлопець буде зі спортивним характером, а мене розумітиме з першого погляду.
— Дякую за інтерв’ю! Хай вам щастить і переможних польотів ядра та диска!
Бесідував Аркадій КОПЕЛІОВИЧ.

Немає коментарів: