четвер, 25 грудня 2008 р.

Ювіляр

ГОЛКІПЕР, ТРЕНЕР, ПРОФЕСОР
У довіднику «Гандбол», що вийшов у московському видавництві «Физкультура и спорт» в 1982 році, йому присвячене лише кілька рядків: «ЦАПЕНКО Валентин Олександрович, народився 22 грудня 1938 року. Заслужений тренер УРСР (1977 р.). Один із кращих воротарів радянського гандболу 60-х років. Учасник чемпіонатів світу 1964, 1967 років. Провів у складі збірної СРСР 62 міжнародні ігри..."
Не багато шанувальників гандболу знають, що Цапенко – уродженець Бердянська. У приазовському місті пройшли його дитячі та юнацькі роки, там же він закінчив машинобудівний технікум. Можливо, Валентин і став би згодом фахівцем з ремонту й монтажу верстатного устаткування, якби не його любов до спорту.
Втім, спочатку мова йтиме не про гандбол. Першим і, можна сказати, серйозним захопленням Валентина Цапенка був волейбол. Тринадцятилітнім хлопчиськом він прийшов у місцевий «Спартак» до чудового тренера Костянтина Семеновича Паскова. І той не тільки довів його майстерність до рівня члена збірної області, а й переконав у необхідності вступу до інституту фізкультури.
На початку 60-х Цапенко, студент денного відділення КДІФК, грає за волейбольну збірну вузу, залучається навіть до учбово-тренувального збору в складі київської команди майстрів «Локомотив»... Ну, а в гандбол, як вважає сам Валентин Олександрович, він потрапив випадково, але не в останню чергу внаслідок того, що саме в ті роки цей вид спорту переживав справжній бум у столиці України. Настільки підвищений інтерес до цієї гри забезпечив невичерпний ентузіазм завідувача кафедрою спортивних ігор інституту фізкультури Євгенія Івахіна, котрий на той час очолював не тільки інститутську команду, що успішно виступала у всесоюзних турнірах, а й чоловічу збірну країни.
В одній групі з волейболістом Цапенком вчилися кілька перспективних гандболістів. І, коли в другій команді вузу, що брала участь разом з першою в чемпіонаті міста, з'явилася вакансія воротаря, вибір припав на Валентина. Мабуть, не залишилася непоміченою його надійна гра в захисті у волейбольних двобоях.
— Відверто кажучи, — згадує Валентин Цапенко, — я не дуже хотів дебютувати в незнайомому для мене виді спорту. Спочатку відмовлявся, але, зрештою, піддався: після того, як у фінальному матчі чемпіонату між першою й другою командами нашого інституту я парирував п'ять семиметрових кидків, і дублери виграли ту зустріч, Івахін влаштував рознос «основі», за яку виступали такі визнані майстри, як Володимир Кобзар і Микола Морозов. А мене розпорядився перевести з волейбольної спеціалізації на гандбольну. Щоправда, я ще довго не міг погодитися з думкою, що волейбол відійде на другий план, і відвідував тренування обох команд. Одним словом, спорт у моєму режимі дня був присутній з восьмої ранку до пізнього вечора... Коли ж основний воротар нашого «Буревісника» Юрій Шебалкін (до речі,він багато чому мене навчив), прийняв запрошення московського «Труда», я почав усвідомлювати перспективу, що відкривалася переді мною, і вже повністю присвятив себе гандболу.
Два роки по тому Валентин Цапенко вже захищав кольори «Запоріжалюмінбуду». На той час він виконав норматив майстра спорту, неодноразово запрошувався до збірної СРСР. Однак, перш ніж стати основним її воротарем, довелося витримати конкуренцію з боку Джемала Абайшвілі з чемпіонського складу тбіліського «Буревісника», що делегував до збірної країни також таких самобутніх гравців, як Джемал Церцвадзе й Лері Картозія. «ЗАБ» був представлений Юрієм Рєзниковим, Валерієм Зеленовим і Геннадієм Попадчуком. Саме вони й умовили Валентина переїхати до Запоріжжя.
У складі «ЗАБу» Цапенко виступав протягом 12 сезонів. В 1964 році став володарем срібної медалі, в 1965 і 1968 - бронзових нагород чемпіонатів СРСР. Його груди прикрашав знак «Почесний майстер спорту». Неодноразово протягом ігрової кар'єри Валентина визнавали кращим голкіпером країни. І лише в 1975-у, отримавши тяжкої травми (відразу два ушкодження меніска лівого коліна), він змушений був завершити активні виступи у великому гандболі.
На той час за плечима Валентина Цапенка були два чемпіонати світу. В 1964 році збірна СРСР фінішувала п'ятою, три роки по тому піднялася на четверту сходинку.
— У нас тоді «атомна» команда була, — не без гордощів говорить Валентин Олександрович. — Церцвадзе, Пхакадзе, Мазур, Рєзников, Климов, Соломко, Зеленов... На жаль, у півфіналі не налаштувалися належним чином на двобій з датчанами, яким, на мій погляд, ані чим не поступалися, і програли - 12:17. Якби виграли - могли б і за «золото» посперечатися зі збірною Чехословаччини.
На чемпіонат світу-70 у Францію Цапенка не взяли, хоча один з наставників збірної СРСР Яніс Грінбергас наполягав на цьому. Але його помічник Анатолій Євтушенко зробив ставку на малодосвідчених тоді ще Михайла Іщенка і Яна Вілсона. У підсумку - дев'яте місце...
Тренерську діяльність Валентин Цапенко починав у рідному «Запоріжалюмінбуді» як директор дитячо-юнацької спортивної школи. А оскільки база її на той час не витримувала ніякої критики, довелося безпосередньо займатися й будівництвом Палацу спорту тресту.
І отут раптом про Цапенка зненацька згадав Анатолій Євтушенко, той самий, котрий свого часу відмовився від його послуг як воротаря. Протягом 17 років, аж до розвалу СРСР, Валентин Олександрович працював з воротарями збірних команд країни. Він допомагав удосконалювати свою майстерність таким голкіперам, як Микола Томін, Михайло Іщенко, Олександр Шипенко, Микола Жуков, Михайло Юзько, Микола Плюйко... Збірна СРСР у той період завоювала «золото» Олімпіад у Монреалі та Сеулі, «срібло» Ігор-80 у Москві, титул найсильнішої команди світу в 1982 році...
Багаторічна праця тренера воротарів була гідно оцінена. В 1977 році Валентину Цапенку присвоїли звання заслуженого тренера республіки, п'ять років по тому - заслуженого тренера СРСР, нагороджений він також медаллю «За трудову відзнаку».
Працездатність цієї людини вражала. Постійні роз'їзди зі збірною по різних турнірах, учбово-тренувальні збори не стали перешкодою на шляху до ще однієї мети. Він був твердо переконаний, що великий спорт вимагає й чималих знань, особливо від тренера, і вважав за необхідне для себе закінчити аспірантуру при Київському інституті фізкультури. Успішно захистившись в 1992 році, Валентин Олександрович став кандидатом педагогічних наук.
Як це не парадоксально, але постійна робота в штабі збірної СРСР мала й свої мінуси. У той час як менш досвідчені колеги їхали працювати за рубіж, Цапенко й мріяти про це не міг - потрібний Батьківщині. Але ж надходили вигідні пропозиції від клубів Швеції, ФРН, Франції... Своєрідною віддушиною були лише відрядження на кілька місяців до Іраку, Йорданії, на Мальту, куди Валентин запрошувався як тренер-консультант...
Не склалася у Валентина Олександровича робота на посаді головного тренера чоловічої команди ЗІІ. Цей колектив тоді переживав період зміни поколінь, а результат вимагався високий... Та й як наставник воротарів Цапенко опинився не при ділі, коли відбувся розпад Союзу. Багатющі досвід і знання цього фахівця виявилися непотрібними ані Росії, ані Україні. Втім, подібна доля спіткала не тільки його...
Нетривалий період Валентин Цапенко очолював учбово-спортивний відділ обласного спортклубу «Гарт», але гра, якій він присвятив практично все життя, там не культивувалася. Коли ж у 1996 році від голови правління ВАТ «Мотор Січ» В'ячеслава Богуслаєва надійшла пропозиція попрацювати в жіночому гандбольному клубі, Валентин Олександрович із радістю відгукнувся. З його приходом у «Мотор» в 1996 році помітно додали в майстерності голкіпери першої команди, гідний резерв для неї підростав у «Моторі-2», з яким також працював Цапенко...
Однак Валентин Олександрович приймає рішення докорінно змінити поле своєї діяльності й присвятити себе науковій праці й підготовці спортивних кадрів: восени 2000 року він дебютує на кафедрі спортивних ігор Запорізького держуніверситету з читанням лекцій із загальної теорії й методики спорту.
— Валентине Олександровичу, чи виправданим був цей вибір? – запитую ювіляра.
— Ці вісім років були для мене досить плідними. У Запорізькому національному університеті, де набув статус доцента, професора, а з початку нинішнього навчального року перейшов на кафедру управління фізичною культурою та спортом ЗНТУ.
— Ви завідуєте кафедрою?
— Мене керівні посади й організаційна робота, що з ними пов’язана, сьогодні не цікавлять. Стан здоров’я вже не той, що колись. Позначилися навантаження тих часів, коли я активно займався гандболом, і багаторічної тренерської роботи в штабі збірної СРСР. Професіональний спорт, на мій погляд, ще нікому не гарантував відмінного здоров’я, а тільки завдавав йому шкоди. Тож мене більше влаштовує звичайна викладацька робота. Адже є достатні знання й досвід, які я охоче передаю молодому поколінню.
— Ваш зовнішній вигляд аж ніяк не свідчить про поганий стан здоров’я. Яким чином підтримуєте оптимальну форму?
— День я починаю з ранкової зарядки з певним навантаженням. Це мені додає впевненості, без чого неможлива викладацька, а також наукова діяльність. Протягом останніх восьми років я підготував понад сто науково-методичних робіт, у тому числі п’ять – під грифом Міністерства освіти і науки України. Підготував також до друку дві монографії.
— На ваш погляд, ви усього досягли, про що мріяли?
— Межі мріям і цілям немає. Але коли досягаєш певного результату в тій сфері, в якій працюєш, тебе переповнює відчуття власної корисності для суспільства.
— Кого із нинішніх запорізьких гандбольних голкіперів можна вважати гідними нащадками воротарської слави Михайла Іщенка, Олександра Шипенка, Якова Спекторова і, звичайно ж, Валентина Цапенка?
— Вважаю висококласним стражем воріт голкіпера збірної України Євгена Будка, який тривалий час захищав кольори «ZTR», а нині – підмосковного клубу «Чеховські ведмеді». На жаль, решта не дотягують до його рівня. Деякі ще молоді, і в них ще все попереду, а досвідчені не демонструють потрібної стабільності. Користуючись нагодою, хочу побажати нинішньому поколінню запорізьких гандболістів підвищення спортивної майстерності, досягнення високих цілей. На жаль, висококваліфіковані гравці нині шукають кращого життя за межами нашої країни, оскільки в нас немає тих умов, які їм пропонують зарубіжні клуби. Залишається чекати кращих часів.
На фото: ювіляра вітає начальник Запорізького обласного управління з фізвиховання та спорту Микола Авраменко.

пʼятниця, 19 грудня 2008 р.

Інваспорт

«Разом ми сильніші, разом – веселіше!»
Таку назву мало фізкультурно-оздоровче свято, яке спільними зусиллями провели управління освіти і науки облдержадміністрації, обласне управління з фізичного виховання і спорту МОН України, управління у справах сім’ї, молоді та спорту облдержадміністрації, обласний центр інвалідного спорту «Інваспорт».
У святі, яке носило змагальний характер, узяли участь понад 90 вихованців спеціальних шкіл-інтернатів нашої області. Перш за все, відзначимо учнів Гуляйпільської спеціальної загальноосвітньої школи-інтернату (директор – С. Столяренко, вчитель фізкультури – С. Коваленко), які святкували перемоги у трьох номінаціях: Вікторія Гусакова і Олександр Лагута посіли перші місця у змаганнях з настільного тенісу, а баскетбольна юнацька команда цього навчального закладу – у турнірі зі стрітболу. Команда Кам’янської СШІ для дітей з вадами слуху (директор – Г. Панченко, вчитель фізкультури – К. Квас) показала кращий час у комбінованій естафеті, а у змаганнях зі стрітболу була другою. До числа призерів свята також увійшли учні запорізьких спеціальних шкіл-інтернатів № 2 і 9, Мелітопольської, Василівської та Новомиколаївської СШІ. Усі переможці та призери були нагороджені грамотами, медалями і подарунками, а їхні наставники – почесними грамотами облуправління фізичного виховання та спорту МОН України.
Слід зазначити, що велику допомогу в організації та проведенні фізкультурно-оздоровчого свята надали працівники Орджонікідзевського районного відділу освіту та Запорізького обласного інституту післядипломної педагогічної освіти.

четвер, 18 грудня 2008 р.

Баскетбол

Ширшає коло друзів популярної гри
Спортивна база Запорізького професійного ліцею водного транспорту стала ареною баскетбольних змагань за програмою обласної спартакіади навчальних закладів профтехосвіти.
У турнірі юнацьких команд перемогла збірна Запорізького ВПУ № 27, яка випередила господарів змагань і земляків з ліцею автотранспорту.
Змагання команд дівчат виграла збірна ліцею Запорізького залізничного транспорту. Друге місце посіли учениці Запорізького професійного ліцею сервісу, третє – команда ліцею водного транспорту.
Перемогою команди Мелітопольського промислово-економічного технікуму завершився турнір баскетболісток за програмою обласної спартакіади серед учнів вищих навчальних закладів І – ІІ ступенів акредитації.
Наступні місця посіли збірні Запорізьких авіаційного і педагогічного коледжів.

неділя, 14 грудня 2008 р.

Актуальне інтерв’ю

НА ЧАСІ – ПЕРЕБУДОВА ФІЗИЧНОГО ВИХОВАННЯ
Нині громадськість і влада неабияк стурбовані трагічними випадками з дітьми, які сталися від початку навчального року в школах України під час занять фізкультурою. Безумовно, до числа факторів, що призвели до погіршення здоров’я українських дітей, можна віднести зміну екологічної ситуації, соціальну невлаштованість, малорухливий спосіб життя, недоглянутість… Втім, надамо слово фахівцеві – президентові Запорізької обласної асоціації фахівців з лікувальної фізкультури та спортивної медицини Євгенію МИХАЛЮКУ

З досьє. Євгеній Леонідович МИХАЛЮК – дворазовий чемпіон і володар Кубка України, переможець першості ВЦРПС у метанні диска. Виступав у складі легкоатлетичної збірної СРСР, водночас був її лікарем. Нині є завідувачем кафедри фізичної реабілітації та спортивної медицини з курсом фізичного виховання і здоров’я Запорізького державного медичного університету. Завідувач відділення спортивної медицини Запорізького обласного лікарсько-фізкультурного диспансеру. Доктор медичних наук. Понад 25 років Євгеній Леонідович стояв у керма обласної федерації спортивної медицини, а з 2002 року очолює Асоціацію фахівців з лікувальної фізкультури та спортивної медицини Запорізької області. Нагороджений Почесною відзнакою Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту «За активну громадську діяльність».

— Я нещодавно повернувся з ІІ Всеукраїнського з’їзду фахівців зі спортивної медицини та лікувальної фізкультури «Людина, спорт, здоров’я», присвяченого 60-річчю лікарко-фізкультурної служби України. Там обговорювався випадок смерті юного спортсмена на змаганнях із тхеквондо в Кременчуку. Аби розібратися, чому так сталося, чому на уроках фізкультури або під час тренувань трапляються трагічні випадки, треба зробити невеличкий екскурс в минуле. Ще за радянських часів завдання диспансеризації населення передбачало не тільки вимірювання артеріального тиску, а й проведення електрокардіографії. Але тоді в країні не було достатньої кількості електрокардіографів з тепловим записом, та й плівка коштувала немало для тих часів – 3 карбованці 50 копійок. Нині ж через ту ж «бідність» ліквідували у штатному розкладі загальноосвітніх шкіл посаду лікаря. А найголовніша причина – це те, що вже у четвертому – шостому класах школярі починають вживати пиво й палити. А ще раніше тим самим зловживали їхні мами, навіть тоді, коли носили дитину під серцем. Не робить честі батькам і прагнення будь-яким чином зробити своєму синові товсту «історію хвороби», аби той не проходив армійську службу. Отак юнак потрапляє до спецгрупи, і під час уроку фізкультури його місце – на лаві. Якщо ж заняття з такою групою, де кількість учнів не повинна перевищувати п’ятнадцяти, й проводяться, то в кращому разі – на нульовій парі, в чому вже не зацікавлені ані викладачі, ані учні. Протягом навчального року для таких дітей тричі мають проводитися медичні огляди. А хто їх проводитиме, якщо немає лікаря й навіть медсестри? Та й на якій апаратурі? Адже кардіографів у школах немає. Є в нашій міській студентській поліклініці, але вона перевантажена, за великим рахунком.
— Але ж усі школярі перебувають на обліку в поліклініках за місцем мешкання.
— Та, наскільки я знаю, там зараз підліткових лікарів не вистачає, тому що взагалі в Україні – голод на педіатрів. За даними Міністерства охорони здоров’я, сьогодні в нашій державі на одну зайняту посаду педіатра припадає близько тисячі дітей віком до 18 років. За 1 000 гривень ніхто не хоче працювати…
— А як ви розцінюєте той факт, що серед тих школярів, які нинішнього року пішли з життя, були й такі, що активно займалися спортом?
— Значить, у них уже була патологія. Приміром, патологоанатомічний діагноз десятикласника запорізької школи № 67 засвідчив наявність у нього кардіоміопатії. Як сталося, що на якомусь етапі життя хлопця не визначили, що він хворий, — невідомо… Звичайно, кожен батько, кожна мати хочуть бачити свою дитину здоровою. Але потрібен контроль, та ж електрокардіографія, або ще краще – УЗД, яке не кожний гаманець осилить. Наш диспансер останніх місяців працює з великим навантаженням. Не тільки батьки дітей, що займаються спортом, проявляють занепокоєння, а й викладачі фізвиховання, тренери. Ніхто не хоче брати на себе відповідальність за найдорожче, що є на світі – життя людини.
— Тож якийсь позитивний рух спостерігається.
— Так, але Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту знайшло крайнього – саме вчителя. Провели аналіз освіченості вчителів фізкультури: 70 відсотків мають вищу освіту , 20 – середню спеціальну, а 10 відсотків взагалі недипломовані фахівці. Я вже не кажу про якість занять, які вони проводять. А все через низьку зарплатню. Щоправда, Міністр Юрій Павленко наголошує, що статус вчителя фізкультури за рівнем відповідальності, знань і рівнем оплати праці має бути прирівняний до статусу завуча навчального закладу. Але чи можуть статися зміни в оплаті праці вчителів фізкультури в умовах фінансової кризи?
— А як ви ставитесь до заборони на проведення легкоатлетичних кросів?
— Це що, вихід із ситуації? Хіба може бути юнак, нездатний пробігти кросову дистанцію, гідним захисником Вітчизни? Свого часу подібне ставлення до фізичних навантажень було в США, і воно вийшло боком під час воєн у Кореї та В’єтнамі. Американські солдати ані пробігти пересіченою місцевістю не могли, ані підтягнутися й потрапляли у пастку. З 1968 року ввели тест Купера, спочатку для військових льотчиків і космонавтів, згодом – для всіх родів військ. Збільшили фізичні навантаження – і ситуація значно покращилася. Сьогодні, якщо американський 45-річний генерал не впорається з визначеною дистанцією або часом, йому дають два місяці на підготовку. Якщо й після цього він продемонструє незадовільний результат, на його увішані орденами груди не зважатимуть – відправлять у відставку.
— Отже, потрібна кардинальна перебудова системи фізичного виховання…
— …починаючи з дитячих садків, у штаті яких мають бути кваліфіковані вихователі-викладачі з фізичного виховання. Саме вони мають прилучати дошкільнят до здорового способу життя.

Інтерв’ював Аркадій КОПЕЛІОВИЧ

вівторок, 9 грудня 2008 р.

Тхеквондо

Вагомий успіх запорізьких студентів
Наприкінці минулого тижня в столиці Росії – Москві – пройшов перший розіграш Кубка Європи з тхеквондо за версією Всесвітньої федерації з цього виду бойових мистецтв (WTF) серед студентів.
Запорізький національний університет на цих змаганнях, як і на недавньому чемпіонаті світу серед студентів у Белграді (Сербія), був представлений студентами факультету фізичного виховання Ганною Кондратьєвою та Євгеном Коноваловим. Наші земляки зробили гідний внесок у завоювання українськими студентами третього загальнокомандного місця: Ганна, котру тренує Максим Грабко (ФСТ «Колос»), перемогла у ваговій категорії до 72 кг, а Євген, якого підготував заслужений тренер України Юрій Бабак, завоював «бронзу» в змаганні спортсменів вагою до 58 кг. Усього ж в активі збірної нашої країни три золоті й чотири бронзові медалі.

вівторок, 2 грудня 2008 р.

СТУДЕНТСЬКІ СТАРТИ

ВОЛЕЙБОЛ
Відкритий розіграш Кубка Запорізької державної інженерної академії з волейболу за участю 5 чоловічих команд приніс перемогу збірній Запорізького національного технічного університету.

Друге місце посіли майбутні медики, третє – господарі турніру.

ШАХИ, ШАШКИ
Відкриті першості Запорізького державного медичного університету з шашок і шахів принесли подвійну перемогу гостям – студентам ЗНТУ.
Відзначилися й другі команди цього вузу, які посіли у шашковому турнірі друге місце (третіми фінішували шашкісти ЗДІА), у шаховому – третє (після збірної ЗНУ).

БАСКЕТБОЛ

Успіх майбутніх залізничниць
Завершився баскетбольний турнір команд дівчат за програмою обласної спартакіади професійно-технічних навчальних закладів.
Перемогу святкувала збірна Запорізького професійного ліцею залізничного транспорту (директор – Дмитро Бойчук). Друге і третє місця посіли також представники обласного центру – відповідно учні професійного ліцею сервісу та професійного ліцею водного транспорту.