середу, 16 березня 2011 р.

Вітаємо!

Сьогодні своє 70-річчя відзначає чудова людина - Петро Васильович ГРАБЧИЛЬОВ, директор обласної ДЮСШ, незмінний головний суддя обласних спартакіад школярів.
Колектив Запорізького обласного управління з фізичного виховання та спорту МОН України вітає ювіляра з цією подією й зичить йому міцного здоровя, щастя, оптмізму! Нехай число 70 Вас не бентежить, адже це - Ваше надбання. 

пʼятницю, 4 березня 2011 р.

Дорогі жінки!
У цей особливий день прийміть найщиріші вітання зі святом 8 Березня, з яким приходить до нас весна! 
Ви даруєте нам, чоловікам, 
головне – життя, кохання і натхнення, і ми цінуємо це та віддаємо належне вашій енергійності, доброті, чуйності та щедрості душі. Ці риси характеру особливо потрібні тим, хто присвятив своє життя фізичному вихованню молодого покоління. 

Нехай весна завжди буяє у вашому серці, а щастя, любов і гармонія будуть незмінними супутниками на шляху до життєвих і спортивних перемог. 


З повагою 
Начальник Запорізького обласного управління 

з фізичного виховання та спорту
Микола АВРАМЕНКО

Ігри-чемпіонів-2011

«Основа» порушила традицію
Того дня Палац спорту «Юність» гостинно приймав учасників чергового відбіркового етапу V Всеукраїнських спортивних змагань школярів «Біола – Ігри Чемпіонів-2011», організованих ТМ «Біола» та Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України.
Виборювати звання чемпіона нашої області й путівку до фінальної частини змагань, що відбудеться у травні в Міжнародному дитячому центрі «Артек», виявили бажання 13 команд запорізьких навчальних закладів, а також школярі  Бердянська і шести сільських районів області. Врочисту ходу команд очолювали триразові переможці попередніх «Ігор чемпіонів» -- учні Чубарівської загальноосвітньої школи з Пологівського району, які крокували з сертифікатом на 3 тисячі гривень від «ЮніорБанку», який є партнером організаторів «ІгорЧемпіонів». Свої показові виступи учасникам майбутніх баталій присвятили вихованці Запорізької ДЮСШ з козацьких бойових мистецтв «Спас» і ансамбль акробатичного рок-н-ролу «Діксі» Центру творчості дітей та юнацтва Жовтневого району обласного центру. Вдалих стартів і переможних фінішів школярам побажали головний спеціаліст управління освіти і науки облдержадміністрації Валерій Пестрецов, олімпійська чемпіонка Сеулу-88 зі спортивної гімнастики Ольга Стражева, головний арбітр змагань Олена Аксьонова, а регіональний представник «ЮніорБанку» Вікторія Куліш оголосила, що всім членам  команди-переможниці особисту пластикову картку будуть зараховані призові 100 гривень.  
Коли завершилися кваліфікаційні змагання – естафета «Смуга перешкод», позитивних емоцій не приховували не тільки діти, що добре виступили, а й дорослі, зокрема, методист Орджонікідзевського районного відділу освіти Валерій Макаренко – до фінального квартету потрапили відразу дві команди цього району – ЗОШ № 72 та виховально-навчального комплексу «Основа». Разом зі земляками з ліцею № 99 (Хортицький район) та школярами з Чубарівки, що вважалися фаворитами змагань, на них чекала суперечка за єдину путівку до «Артеку».
Того дня в історію Всеукраїнських «Ігор чемпіонів» був вписаний цікавий факт: вперше в них узяли участь діти-інваліди, яких привів тренер з плавання Запорізької ДЮСШ інвалідного спорту Олег Удалов. Лише двоє з них навчаються у Хортицькому реабілітаційному центрі, решта – в загальноосвітніх школах. Ці хлопці та дівчата ніколи не бачили цієї «смуги перешкод», проте не мали ніяких послаблень щодо себе, тож не могли на рівних змагатися зі здоровими дітьми, але в черговий раз повірили себе. «Участь у таких стартах має стимулювати моїх підопічних, - вважає Олег Удалов. -  Адже завтра ми від’їздимо до Донецька, де проходитиме міжнародний турнір з плавання на призи Героя України Віктора Смирнова, який сім років тому привіз із Афін п’ять золотих паралімпійських медалей. Сподіваюсь, що ми повернемось додому, як кажуть, із щитом, а найперспективніші – Анжела Потьомкіна, Віка Совцова, Таїсія Мамай і найменша, 10-річна Маша Кузьменко – з медалями».
Тим часом четвірка фіналістів проходила наступні випробування. Якщо після конкурсу «Колесо» ще важко було виділити лідера, то «Бій гладіаторів» навів на думку що, трирічному домінуванню чуба рівців може прийти кінець, - вони поступилися «Основі».
Та остаточний розподіл місць визначався в ще одній суперечці на «Смузі перешкод». І тут учні «Основи» теж випередили чубарівців. Однак залік – комплексний, і всі нетерпляче чекали «вироку» суддів. Коли ж його було оголошено, новоспечені чемпіони області – учні ВНК «Основа» разом зі своєю вчителькою Тетяною Матвіїшиною стрибали від щастя, а на очах двох дівчаток із команди Пологівщини з’явилися сльози розчарування. Трете місце посіли учні ЗОШ № 72, четверте – ліцею № 99. Усі вони отримали грамоти, футболки та смачні напої від ТМ «Біола», подарунки від «ЮніорБанку».
На завершення додамо, що успіх команди ВНК «Основа» цілком закономірний – позаторік вона була п’ятою, а в минулорічних «Іграх чемпіонів» посіла четверте місце.
  
На фото Анатолія ВЛАСОВА: під час урочистого відкриття змагань; нелегко долати «Смугу перешкод»; «гладіатори»; переможці з «Основи».

Героїня спортивного січня

ПРИРЕЧЕНА НА ПЕРЕМОГИ
З досьє «ЗП». Марія ПОМАЗАН народилася 15 жовтня 1988 року в Запоріжжі. Студентка п’ятого курсу історичного факультету Запорізького національного університету. Захищає кольори Запорізького обласного центру інвалідного спорту «Інваспорт» і паралімпійської збірної України. Тренер – Тамара Едішерашвілі. Чемпіонка України серед спортсменів-інвалідів з ураженнями опорно-рухового апарату зі штовхання ядра і метання диска. Дворазова чемпіонка і рекордсменка світу з цих дисциплін (2011 р.). Майстер спорту України міжнародного класу.

Дитинство у Маші було нелегким. І не тільки тому, що дівчина народилася з такою страшною хворобою як дитячий церебральний параліч. Батьки розлучилися, коли їй не виповнилося й десяти років. Мати Лілія Анатоліївна змушена була самотужки виховувати двох доньок (сестра Дар’я на рік доросліша). Маша погано пам’ятає батька, пригадує тільки, що він був високого зросту, який вона успадкувала. Ще деякий час він  спілкувався з дітьми, а потім поїхав у «невідомому напрямку»… Втім, не виключено, що, коли ця блудна людина дізнається про спортивні досягнення  Маші, нагадає про себе.
Щодо наслідків ДЦП, можна вважати, що Бог певною мірою милував Машу: їй не доводиться користуватися милицями або палицею (дівчина лише трішки шкутильгає), не позначилася хвороба й на мовних можливостях дівчини. Однак, коли вона навчалася в гімназії юридичного профілю № 47, деякі школярі до неї ставилися зухвало, траплялося, й ображали. Маша ніколи не давала їм відсіч, намагалася уникати конфліктів, але ті роки залишили в  душі дівчини травму, і в неї ніколи не виникає бажання зустрітися з колишніми однокласниками..
— Щороку я проходила місячний курс реабілітації, — розповідає Маша. – У дитинстві лікарі радили мені плавати. Протягом чотирьох років я відвідувала басейн «Салют», де, до речі, займалася і Дар’я, якій до виконання нормативу кандидата в майстри спорту не вистачило секунди. А три роки тому, коли я проходила черговий огляд у медико-соціальній експертній комісії (МСЕК), мені порадили звернутися до обласного центру інвалідного спорту.  Обов’язки керівника цієї установи тоді виконувала Раїса Володимирівна Татаринова, яка посприяла, щоб я потрапила до Національного центру паралімпійської та дефлімпійської підготовки й реабілітації інвалідів у Євпаторії. Цікаво, що свого часу Раїса Володимирівни займалася кульовою стрільбою, але саме вона розгледіла в мені потенційну метальницю. Завдяки їй я вже три роки тренуюся під орудою Тамари Володимирівни Едішерашвілі.
Після року наполегливих тренувань Марія Помазан дебютувала в літньому чемпіонаті України, і в останній спробі штовхнула ядро на 9 м 33 см, виборовши звання чемпіонки, а в секторі для метань диска завоювала «срібло». При цьому запоріжанка виконала обидва нормативи майстра спорту. Наскільки вона швидко прогресувала, свідчить той факт, що вже на зимовому чемпіонаті України Маша поліпшила свій власний результат у штовханні ядра на 27 см.
У квітні минулого року Марію Помазан було включено до складу паралімпійської збірної України. Та, аби  потрапити на чемпіонат світу, треба було на торішньому літньому чемпіонаті України виконати спеціальні нормативи «А» – штовхнути ядро на 10 м 20 см, а диск надіслати на 27-метрову позначку. Помазан впоралася із цим завданням, а в штовханні ядра навіть перевершила його – 10 м 56 см. Міжнародний дебют Марії відбувався у Чебоксарах, де вона брала участь у відкритому чемпіонаті Росії й у обох видах програми виконала норматив майстра спорту міжнародного класу. Тож не дивно, що в рейтингу спортсменів-інвалідів Запорізької області за підсумками року вона посідала чільне місце.  
Чемпіонату світу в Новій Зеландії передували три навчально-тренувальні збори в Євпаторії  та заключний у спортивному манежі ВАТ «Запоріжсталь». У проміжках між ними Маші вдавалося бувати вдома не більше 5 – 6 днів.  До Крайстчьорчу, другого за величиною новозеландського міста, українська команда прибула наприкінці грудня, тож майбутня рекордсменка мала майже місяць на адаптацію й встигла призвичаїтися до легкоатлетичних секторів місцевого стадіону.
Цей чемпіонат світу був останнім великим міжнародним стартом перед Паралімпійськими іграми-2012, тож глядачі стали свідками вражаючих виступів спортсменів. Легкоатлети України стали восьмими за кількістю золотих медалей та шостими за загальною кількістю нагород. 27 нагород у доробку нашої паралімпійської збірної команди з легкої атлетики: 8 золотих,  10 срібних та 9 бронзових медалей.
Дві найвищі нагороди чемпіонату в активі Марії Помазан, яка при цьому встановила нові світові рекорди. У секторі для штовхання ядра наша землячка витримала жорстку конкуренцію з боку китайської спортсменки і в останній спробі обійшла її, надіславши металеву кулю на відстань 10 м 61 см. Яскравим акордом чемпіонату став блискучий виступ Маші у секторі для метань диска – 28 м 73 см, що перевищило світовий рекорд відразу три метри. Таким чином, запоріжанка завоювала для збірної України дві ліцензії на Паралімпійські ігри 2012 року, що відбудуться в Лондоні. Щоправда, ліцензії ці не іменні, а командні, тож Марії треба протягом двох років постійно підтримувати високий рівень готовності, аби потрапити на Ігри-2012.
—Маша, а коли ви вперше прийшли до Тамари Володимирівни на тренування, уявляли собі, що вже через три роки зможете досягти таких результатів? – запитую героїню цієї публікації.
—  Коли я приступила до тренувань, якраз розпочинався черговий олімпійський цикл. Багато що в мене тоді не виходило, та з часом опанувала техніку штовхання ядра і метання диска. А впевненість прийшла, коли на чемпіонаті України мені вдалося обійти дівчат, за плечима яких була участь в пекінській Паралімпіаді. Враховуючи інтенсивність занять, я сподівалася на високі результати в майбутньому, але не думала, що це  станеться так швидко. Нині ж моя мета – потрапити на лондонську Паралімпіаду й виграти там «золото» бодай в одному виді програми, приміром, у метанні диска. Хоча розумію, що переоцінювати свої можливості не варто, оскільки в Новій Зеландії не всі найсильніші метальниці світу виступали.  
— На які рубежі плануєте вийти у своїх видах легкоатлетичної програми?
— Гадаю, що у штовханні ядра зможу ще метр додати, а в метанні спису – три.  
— У вас із тренером цілковите взаєморозуміння?
— Я беззастережно виконую настанови Тамари Володимирівни. Ми розуміємось, та якщо в мене щось не виходить, або мені незручно, ми разом шукаємо компроміс, і тренер прислухається до моєї думки. На жаль, потрапити на чемпіонат світу їй не вдалося, і хоча в Новій Зеландії моїм куратором був старший тренер збірної України Олег Миколайович Соколовський, ми з Тамарою Володимирівною щодня спілкувалися за допомогою скайпу через Інтернет. Вона корегувала мої тренування, всіляко підтримувала психологічно, аби я не перегоріла до стартів.   
— Яка улюблена установка тренера?
— Тамара Володимирівна вимагає, щоб ми, її підопічні, ніколи не застосовували такі слова: «не можу», «не хочу», «не буду». Вона нас вчить, що навіть коли залишається одна спроба, шанс на перемогу є. Так у мене й вийшло на змаганнях зі штовхання ядра в Новій Зеландії.
— Маша, наскільки насичені тренувальні будні?
— Наша група тренується п’ять разів на тиждень. Тривалість кожного тренування – до трьох годин. Окрім спеціальним вправ зі снарядами – ядром і диском, велика увага приділяється фізичній підготовці: жим штанги лежачи, присідання з нею. Нині у Тамари Володимирівні нас п’ятеро. До складу паралімпійської збірної України, крім мене, також входить списометальник Олексій Пашков.
— Уявляю як важко поєднувати такий тренувальний режим із навчанням на стаціонарі університету. Часом «хвостів» немає?
— Протягом попередніх чотирьох років навчання – жодного боргу. А важко було лише в перший рік сполучання тренувань і навчання. Згодом втягнулася. І тепер уже для мене нормальне явище, коли я о восьмій ранку йду з дому (сім’я Помазан мешкає на Павло-Кічкасі), а повертаюся о дев’ятій вечора.
— Чия підтримка вам допомагає долати труднощі?
— Про тренера я казала. А ще – моя мама, невеличке коло друзів. Вони завжди знаходять потрібні слова.  
— Після закінчення університету чому плануєте себе присвятити?
— Наразі моя мета – закріпитися в паралімпійській збірній України. Поки є можливість, виступатиму. А в майбутньому, мабуть, буду тренером. Я хоча і навчаюся на історичному факультеті, тема моєї дипломної роботи – «Паралімпійський спорт у незалежній Україні». Торік моя курсова називалася «Розвиток дефлімпійського руху в Україні».
— Маша, а які у вас плани в особистому житті?
— Усі мої плани поки що обмежуються спортом і захистом диплому, який невдовзі на мене чекає. Якщо ви мали на увазі обранця мого серця, то я ще його не зустріла.
— І все-таки, які якості йому мають бути притаманні?
— Гадаю, цей хлопець буде зі спортивним характером, а мене розумітиме з першого погляду.
— Дякую за інтерв’ю! Хай вам щастить і переможних польотів ядра та диска!
Бесідував Аркадій КОПЕЛІОВИЧ.