середа, 3 листопада 2010 р.

Спорт і особистість

Залюблений у футбол

Людина, про яку піде мова в цій замальовці, ніколи не фігурувала в українських командах майстрів шкіряного м’яча, але в запорізькому футбольному середовищі вона користується величезною повагою.

Володя Світличний змалку пізнав, що таке безбатченки. Мати, намагаючись поставити сина на ноги, з ранку до вечора працювала на комбінаті залізобетонних конструкцій, і хлопчина більшу частину вільного часу разом із однолітками ганяв футбольний м’яч. Тож, коли він прийшов записуватися до дитячої секції аматорської команди «Дніпроспецсталь», тренер Іван Фастовець охоче прийняв його. Коли Володя змужнів, надійшло запрошення від Михайла Пилиповича Крячуна, наставника «Трансформатора», який був одним із провідних колективів не тільки в області, а в Україні.

Потім була служба у спортивному клубі Центральної групи військ (Чехословаччина), де Світличний виступав за збірну ЦГВ у першостях Збройних Сил СРСР. По повернені додому Володимир знову захищав кольори команди трансформаторного заводу, разом із нею святкував перемоги в чемпіонаті та розіграші Кубка області. Та найбільшого успіху опорний хавбек Світличний досяг у дніпрорудненському «Гірнику», очолюваному Володимиром Кочегаровим. 1972 року ця команда виборола Кубок України серед колективів фізкультури, а наступного сезону стала бронзовим призером республіканської першості.


Линув час. Володимир Світличний, ще навчаючись у Запорізькому педінституті, одружився, невдовзі у молодят народилися донька і син. Аби забезпечити родину матеріально, він вирушає до далекого Узбекистану.


-- Матеріальним умовам у команді «Хісар» (Шахрісабз) тих часів могли істотно позаздрити футболісти запорізького «Металурга», - пригадує Володимир Миколайович. – На пристойні зарплатню та преміальні ми відповіли завоюванням республіканського а згодом і всесоюзного кубків «Золотий колос», посіли третє місце в чемпіонаті Узбекистану серед колективів фізкультури, яке надавало право змінити статус аматорської команди на клуб другої ліги. Втім, друголігового хліба я скуштував уже в іншій узбецькій команді – «Сурхан» (Термез).


Визнані організатори футбольного господарства Геннадій Жиздик і Володимир Ємець запрошували Світличногого до прогресуючого нікопольського «Колоса». Але в рідному Запоріжжі на нього чекала сім’я. Тож, повернувшись додому, він пограв ще за команду «Хімік» ВО «Кремнійполімер», що брала участь у чемпіонатах області та республіки.


А у червні 1985-го колишній одноклубник Володимира Георгій Волощук, який на той час обіймав посаду заступника голови міськспорткомітету, привів Світличного до президента ФК «Торпедо» Олексія Бабуріна, і той запропонував йому очолити футбольну ДЮСШ клубу. Згодом у кар’єрі футбольного функціонера були посади президента, віце-президента ФК «Торпедо», завдяки чому Володимир набув безцінного досвіду спортивного організатора.


- Я вдячний долі за те, що у 80 – 90-х роках вона звела мене з чудовими людьми, - каже Володимир Миколайович. – Це - колишній директор «АвтоЗАЗу», палкий прихильник футболу Степан Кравчун, завдяки зусиллям якого й існувала торпедівська футбольна структура, визнані представники тренерського цеху Євген Лемешко, Віктор Матвієнко, Ігор Надєїн. Розуміння й підтримку відчував з боку мого давнього друга Анатолія Колесникова, що тоді був начальником футбольної команди.


Тринадцять років тому ректор Запорізького інституту державного і муніципального управління (нині – Класичний приватний університет) Віктор Огаренко довірив Володимирові Світличному посаду віце-президента ФК «Віктор». Доводилося йому й очолювати спортклуб вузу, бути адміністратором жіночої баскетбольної команди майстрів, яка виборювала призові місця в європейських турнірах. А останніх років Володимир Миколайович поєднує обов’язки віце-президента СК КПУ і начальника студентської команди «Спартак», яку тренує його колишній наставник Володимир Кочегаров. Характерно, що до будь-якої роботи Світличний підходить професіонально, за що його поважають і колеги, і студенти.


Розповідь про людину, яка нещодавно відзначила свій 60-річний ювілей, була б неповною, якби не згадати про пристрасть, з якою вона не розлучається протягом усього життя, -- футбол. Вісім років тому, під час Різдвяного ветеранського турніру Володимир Світличний зазнав важкої травми – розриву лівої нирки. П’ять з половиною годин чаклував над нею хірург 5-ї міської лікарні Сергій Мерзляк і витягнув футболіста, можна сказати, з того світу. За кордоном така операція коштує 50 тисяч доларів. Володимир і досі не знає, скільки за неї заплатив один із організаторів турніру бізнесмен Сергій Кроль (на жаль, цієї чуйної людини сьогодні немає серед нас).

Рівно рік після цього випадку Володимир Миколайович не підходив до футбольного м’яча, але згодом знову взув бутси й вийшов на ігровий майданчик. І коли він їх повісить на гвіздок, відомо лише Богові.

Немає коментарів: