«За здоровий спосіб життя!»
Саме так може озвучити один із святкових тостів Анна Олексіївна Хлевна, керівник фізичного виховання Запорізького центру професійно-технічної освіти швейного та перукарського мистецтва.
Доля не балувала цю симпатичну біляву жінку. З дворічного віку вона виховувалася в дитячому будинку, згодом – у школі-інтернаті…
1979 року на честь Дня Перемоги на Набережній нашого обласного центру проводилася міська легкоатлетична естафета. Команда школи-інтернату, в якій навчалася Анна Єрошенко (таке прізвище вона носила до заміжжя), посіла друге місце, і на дівчину звернула увагу тренер СК «Титан» Ніна Музичова. Проте для відвідування занять в секції легкої атлетики потрібні були спортивна форма й кросівки, яких Анна не мала. Та Ніна Іванівна вирішила це питання, додавши: «Тримай! Тільки ходи на тренування!».
Згодом Музичова перекваліфікувалася на тренера з морського багатоборства, яке процвітало в СРСР завдяки покровительству тодішнього керівника ДТСААФ, легендарного військового льотчика Олександра Покришкіна. Ніна Іванівна сподівалася, що її підопічна досягне в цьому виді певних успіхів, та виявилося, що Анна не вміє плавати (а до програми входила 200-метрова дистанція). Отже, можете уявити, скільки годин провела дівчина у басейні ШВСМ, аби навчитися плавати. А ще треба було долати смугу перешкод, з честю виходити зі стрілецького поєдинку, і, звичайно, не загубитися на трасі півторакілометрового кросу (з гвинтівкою за плечима). Такий собі літній біатлон.
Коли ж з’явилися перші пристойні результати, Музичова наполягла, щоб Анна перейшла під опіку провідного в Запоріжжі фахівця з морського багатоборства Юрія Хмельницького. Після того, як дев’ятикласниця Єрошенко на Всесоюзних юнацьких спортивних іграх у Воронежі виконала норматив кандидата в майстри спорту, її зарахували до складу молодіжної збірної СРСР. Ще через півроку Анні підкорився норматив майстра спорту…
Дев’ять разів Єрошенко піднімалася на найвищу сходинку п’єдесталів пошани чемпіонатів Радянського Союзу з військово-прикладного багатоборства, постійно входила до складу збірної країни. Виконала норматив майстра спорту міжнародного класу, але посвідчення так і не отримала – та країна розвалилася, немов картковий будиночок. Але Анна згадує її з вдячністю: «Радянська держава дала мені можливість отримати вищу освіту, завдяки якій я маю чудову професію, забезпечила житлом, а заняття спортом не дозволили піти в житті хибним шляхом, що не так уже й рідко трапляється з сиротами».
З 2001 року Анна Олексіївна працює керівником фізвиховання Запорізького центру ПТО швейного та перукарського мистецтва. Майже водночас директором цього навчального закладу стала Ліна Ігорівна Короткова, яка розуміє важливість залучення студентів до занять спортом.
Анна Хлевна вважає, що учні й студенти котрі присвятили якийсь відрізок свого життя спорту, більш комунікабельні, не бояться будь-якої роботи на відміну від тих, хто сторониться фізкультури. «На жаль, рівень фізичного розвитку тих юнаків і дівчат, що народилися під час розвалу СРСР, -- жахливий, -- вважає Анна Олексіївна. – Їхні батьки змушені були, перш за все, десь копійчину заробляти, а часу, щоб приділити належну увагу своїм нащадкам, у них не вистачало. Та й викладачі не дуже турбувалися про своїх підопічних, оскільки теж працювали за мізерну зарплатню. До того ж не було коштів, щоб придбати інвентар. От і приходить до нас нині непідготовлена, слабка молодь…».
Є претензії в Анни Хлевної й до навчальної програми в системі профтехосвіти: «Студент має обирати, яким видом спорту йому займатися. А наша програма включає легку атлетику, баскетбол, волейбол, гімнастику… Без належної підготовки опанувати все це неможливо».
Та найболючіше питання, що турбує Анну Олексіївну, це стан спортивного залу, який потребує капітального ремонту: дах протікає, на вітражах замість скла плівка, потребує заміни паркет. У річному бюджеті центру кошти на нього не передбачені. Тож за ініціативою Хлевної торік при центрі створено спортклуб, відкрито благодійний рахунок, куди кожен працівник і студентка, які небайдуже ставляться до стану фізкультурно-спортивної роботи в своєму закладі, перераховують символічні суми. Та невідомо, скільки… десятиліть таким чином вони збиратимуть необхідну суму: адже капітальний ремонт спортзалу потягне не на тисячу і навіть не десятки тисяч гривень!
Щоправда, членом клубу може бути будь-яка людина або об’єднання громадян, які прагнуть залучитися до занять спортом на базі центру. Отаким колективним членом клубу став СК дзюдо олімпійської чемпіонки Тетяни Самоленко, зусиллями якого не без допомоги викладачів і студентів центру стару занедбану їдальню було переобладнано під зал аеробіки, дзюдо і самооборони. Причому, заняття у секціях єдиноборств охоче відвідують і студентки.
У секціях з настільного тенісу, легкої атлетики, баскетболу і волейболу, які на громадських засадах веде Анна Хлевна, займаються 30 відсотків студенток. Робочий день в неї розпочинається о восьмій ранку і закінчується о 17:30, але раніше сьомої вечора вона додому не йде. Результатом такого ставлення до роботи стають чільні місця, які майбутні швачки та перукарі посідають у щорічних спартакіадах, що проводить обласне управлінням фізвиховання та спорту. Директор центру Ліна Короткова заохочує провідних спортсменів преміями.
Між іншим, Анна Олексіївна й сама нерідко виступає на змаганнях. Чотири роки тому була срібною призеркою змагань з легкої атлетики серед працівників вищих навчальних закладів України. Нині захищає кольори аматорської волейбольної команди «Медики». Мало того, вона ще залучає до занять спортом викладачів центру, а це виключно жінки. Одне тренування на тиждень вони присвячують аеробіці, друге – волейболу. І, уявіть собі, очолювана нашою героїнею команда вже п’ятий рік поспіль виграє волейбольний турнір обласної спартакіади викладачів навчальних закладів профтехосвіти, перемагаючи чоловічі колективи.
Чоловік Анни Олексіївни – Віталій – теж не уявляє собі життя без спорту: колишній хокеїст відвідує разом з дружиною усі спортивні заходи, двічі на тиждень виходить на ігровий майданчик. Їхній п’ятнадцятирічний син Олег свого часу пройшов школу тренувань під орудою мами: став спритним, витривалим, гнучким. Протягом чотирьох років займався футболом, нині вільний час присвячує баскетболу. Одним словом, маємо приклад родини, яка веде здоровий спосіб життя.
І, звичайно, не можу не навести слова Анни, адресовані нашим читачкам: «Ніколи не сумуйте, будьте веселими і життєрадісними! Будь-які проблеми можна завжди вирішити. Пам’ятайте, що найголовніше – це здоров’я, і воно у ваших руках. Знайдіть час для занять собою! Найпростіші фізичні вправи здатні покращити настрій, відволікти від повсякденної роботи, у тому числі й від домашньої. А чоловікам раджу надавати жінкам таку можливість».
Фото Володимира СВИРИДОВА
Саме так може озвучити один із святкових тостів Анна Олексіївна Хлевна, керівник фізичного виховання Запорізького центру професійно-технічної освіти швейного та перукарського мистецтва.
Доля не балувала цю симпатичну біляву жінку. З дворічного віку вона виховувалася в дитячому будинку, згодом – у школі-інтернаті…
1979 року на честь Дня Перемоги на Набережній нашого обласного центру проводилася міська легкоатлетична естафета. Команда школи-інтернату, в якій навчалася Анна Єрошенко (таке прізвище вона носила до заміжжя), посіла друге місце, і на дівчину звернула увагу тренер СК «Титан» Ніна Музичова. Проте для відвідування занять в секції легкої атлетики потрібні були спортивна форма й кросівки, яких Анна не мала. Та Ніна Іванівна вирішила це питання, додавши: «Тримай! Тільки ходи на тренування!».
Згодом Музичова перекваліфікувалася на тренера з морського багатоборства, яке процвітало в СРСР завдяки покровительству тодішнього керівника ДТСААФ, легендарного військового льотчика Олександра Покришкіна. Ніна Іванівна сподівалася, що її підопічна досягне в цьому виді певних успіхів, та виявилося, що Анна не вміє плавати (а до програми входила 200-метрова дистанція). Отже, можете уявити, скільки годин провела дівчина у басейні ШВСМ, аби навчитися плавати. А ще треба було долати смугу перешкод, з честю виходити зі стрілецького поєдинку, і, звичайно, не загубитися на трасі півторакілометрового кросу (з гвинтівкою за плечима). Такий собі літній біатлон.
Коли ж з’явилися перші пристойні результати, Музичова наполягла, щоб Анна перейшла під опіку провідного в Запоріжжі фахівця з морського багатоборства Юрія Хмельницького. Після того, як дев’ятикласниця Єрошенко на Всесоюзних юнацьких спортивних іграх у Воронежі виконала норматив кандидата в майстри спорту, її зарахували до складу молодіжної збірної СРСР. Ще через півроку Анні підкорився норматив майстра спорту…
Дев’ять разів Єрошенко піднімалася на найвищу сходинку п’єдесталів пошани чемпіонатів Радянського Союзу з військово-прикладного багатоборства, постійно входила до складу збірної країни. Виконала норматив майстра спорту міжнародного класу, але посвідчення так і не отримала – та країна розвалилася, немов картковий будиночок. Але Анна згадує її з вдячністю: «Радянська держава дала мені можливість отримати вищу освіту, завдяки якій я маю чудову професію, забезпечила житлом, а заняття спортом не дозволили піти в житті хибним шляхом, що не так уже й рідко трапляється з сиротами».
З 2001 року Анна Олексіївна працює керівником фізвиховання Запорізького центру ПТО швейного та перукарського мистецтва. Майже водночас директором цього навчального закладу стала Ліна Ігорівна Короткова, яка розуміє важливість залучення студентів до занять спортом.
Анна Хлевна вважає, що учні й студенти котрі присвятили якийсь відрізок свого життя спорту, більш комунікабельні, не бояться будь-якої роботи на відміну від тих, хто сторониться фізкультури. «На жаль, рівень фізичного розвитку тих юнаків і дівчат, що народилися під час розвалу СРСР, -- жахливий, -- вважає Анна Олексіївна. – Їхні батьки змушені були, перш за все, десь копійчину заробляти, а часу, щоб приділити належну увагу своїм нащадкам, у них не вистачало. Та й викладачі не дуже турбувалися про своїх підопічних, оскільки теж працювали за мізерну зарплатню. До того ж не було коштів, щоб придбати інвентар. От і приходить до нас нині непідготовлена, слабка молодь…».
Є претензії в Анни Хлевної й до навчальної програми в системі профтехосвіти: «Студент має обирати, яким видом спорту йому займатися. А наша програма включає легку атлетику, баскетбол, волейбол, гімнастику… Без належної підготовки опанувати все це неможливо».
Та найболючіше питання, що турбує Анну Олексіївну, це стан спортивного залу, який потребує капітального ремонту: дах протікає, на вітражах замість скла плівка, потребує заміни паркет. У річному бюджеті центру кошти на нього не передбачені. Тож за ініціативою Хлевної торік при центрі створено спортклуб, відкрито благодійний рахунок, куди кожен працівник і студентка, які небайдуже ставляться до стану фізкультурно-спортивної роботи в своєму закладі, перераховують символічні суми. Та невідомо, скільки… десятиліть таким чином вони збиратимуть необхідну суму: адже капітальний ремонт спортзалу потягне не на тисячу і навіть не десятки тисяч гривень!
Щоправда, членом клубу може бути будь-яка людина або об’єднання громадян, які прагнуть залучитися до занять спортом на базі центру. Отаким колективним членом клубу став СК дзюдо олімпійської чемпіонки Тетяни Самоленко, зусиллями якого не без допомоги викладачів і студентів центру стару занедбану їдальню було переобладнано під зал аеробіки, дзюдо і самооборони. Причому, заняття у секціях єдиноборств охоче відвідують і студентки.
У секціях з настільного тенісу, легкої атлетики, баскетболу і волейболу, які на громадських засадах веде Анна Хлевна, займаються 30 відсотків студенток. Робочий день в неї розпочинається о восьмій ранку і закінчується о 17:30, але раніше сьомої вечора вона додому не йде. Результатом такого ставлення до роботи стають чільні місця, які майбутні швачки та перукарі посідають у щорічних спартакіадах, що проводить обласне управлінням фізвиховання та спорту. Директор центру Ліна Короткова заохочує провідних спортсменів преміями.Між іншим, Анна Олексіївна й сама нерідко виступає на змаганнях. Чотири роки тому була срібною призеркою змагань з легкої атлетики серед працівників вищих навчальних закладів України. Нині захищає кольори аматорської волейбольної команди «Медики». Мало того, вона ще залучає до занять спортом викладачів центру, а це виключно жінки. Одне тренування на тиждень вони присвячують аеробіці, друге – волейболу. І, уявіть собі, очолювана нашою героїнею команда вже п’ятий рік поспіль виграє волейбольний турнір обласної спартакіади викладачів навчальних закладів профтехосвіти, перемагаючи чоловічі колективи.
Чоловік Анни Олексіївни – Віталій – теж не уявляє собі життя без спорту: колишній хокеїст відвідує разом з дружиною усі спортивні заходи, двічі на тиждень виходить на ігровий майданчик. Їхній п’ятнадцятирічний син Олег свого часу пройшов школу тренувань під орудою мами: став спритним, витривалим, гнучким. Протягом чотирьох років займався футболом, нині вільний час присвячує баскетболу. Одним словом, маємо приклад родини, яка веде здоровий спосіб життя.
І, звичайно, не можу не навести слова Анни, адресовані нашим читачкам: «Ніколи не сумуйте, будьте веселими і життєрадісними! Будь-які проблеми можна завжди вирішити. Пам’ятайте, що найголовніше – це здоров’я, і воно у ваших руках. Знайдіть час для занять собою! Найпростіші фізичні вправи здатні покращити настрій, відволікти від повсякденної роботи, у тому числі й від домашньої. А чоловікам раджу надавати жінкам таку можливість».
Фото Володимира СВИРИДОВА
Немає коментарів:
Дописати коментар