Після тяжкої, невиліковної хвороби на 75-му році пішов із
життя кавалер орденів «За заслуги перед Запорізьким краєм» ІІ і ІІІ ступенів
ГРАБЧИЛЬОВ
Петро Васильович
Він народився 16 березня 1941 року в болгарському селі
Андровка Бердянського району в сім’ї механізатора. Як і більшість хлопчиків
40-50 років минулого століття, був завзятим мрійником. І головна його мрія
здійснилась – Петро Грабчильов став учителем фізкультури, закінчивши Макіївське
педагогічне училище.
Направлення він отримав у село Єлизаветівка Андріївського
району. Вчителів на той час не вистачало, тому, крім фізкультури, Петру
Васильовичу доводилося викладати англійську мову, працю, малювання, креслення.
Через два роки сталося злиття Бердянського й Андріївського районів, і молодого
вчителя перевели до середньої школи рідної Андровки, де була вакансія. Там він
зустрів своє кохання – Галина викладала англійську мову в тій же школі, і
незабаром молоде подружжя переїхало до Запоріжжя.
В обласному центрі тоді теж відчувався дефіцит викладачів
фізкультури, і директор школи-інтернату № 9 Микола Руденко запросив Петра
Васильовича до свого навчального закладу…
Тривалий час Грабчильов вчителював у середній школі № 7,
водночас виконуючи обов’язки позаштатного інспектора Жовтневого району з
фізвиховання. Його громадська діяльність на цьому поприщі не залишилася непоміченою,
і в середині 70-х він отримує нове призначення – інспектором Запорізького міськвно.
У 1978 році нове запрошення – до обласного відділу народної
освіти, і Грабчильов з головою занурився у проблеми шкільного спорту області.
Можна сказати, йому поталанило: спортивно-масова робота тих часів була на
піднесенні. І Міносвіти, і облвно, і облспорткомітет тоді проявляли зацікавленість
у розвитку дитячого спорту. Виділялися кошти як на позакласну, так і на
позашкільну роботу, оновлювалася спортивна база. За ініціативою керівництва
облвно завод «Орсільмаш» освоїв випуск гімнастичних комплексів для відкритих
спортивних майданчиків, попит на які був дуже великий, причому, не лише в запорізькій
і сусідніх областях, а й далеко за їхніми межами.
Не дивно, що в республіканських оглядах-конкурсах на кращу
постановку фізкультурної та спортивно-масової роботи у школах Запорізька область
постійно входила до числа шести кращих, а Міністерство освіти узагальнило її досвід
у використанні нестандартного спортивного обладнання. З року в рік посланці
області посідали призові місця у республіканських і всесоюзних змаганнях «Старти
надій».
А ще у віданні Петра Васильовича знаходилися дитячо-юнацькі
спортивні школи. Одними з кращих у республіці та й у Радянському Союзі були
СДЮШОР № 3, звідки вийшло чимало гандбольних знаменитостей, і дві гімнастичні –
№ 1 і 5, які стабільно посідали провідні позиції в першостях України. Призерами
різних турнірів були борці (вільники, класики, дзюдоїсти), штангісти,
волейболісти…
З 1988 року Петро Грабчильов очолював обласну ДЮСШ, однак
протягом чверті століття займався й організацією та проведенням обласної
спартакіади школярів (природно, на громадських засадах), брав участь в
інспекторських перевірках, семінарах…
Примітно, що вже будучи інспектором і директором ДЮСШ, Петро
Васильович не поривав з викладацькою діяльністю в середній школі. Якби одного
дня всі учні Грабчильова зібралися разом, лише полковників у цій компанії можна
було налічити понад десять. Він у них користувався високою повагою й
незаперечним авторитетом. Саме тому ці хлопці захоплено займалися спортом і не
мали шкідливих звичок. Вони, як і не одне покоління вихованців Петра
Васильовича, що пішли по його стопах, завжди зберігатимуть пам'ять про цю
чудову людину, яка залишила помітний слід в освітянському фізкультурно-спортивному
русі.
Прощання
з Петром Васильовичем Грабчильовим відбудеться 16 січня, з 9:00 до 9:30, за
адресою: вул. Комарова, 9, під’їзд 3 (зупинка тролейбусу 14, маршрутних таксі
20, 80 – «Технікум»).
Немає коментарів:
Дописати коментар